Найкращі комедії Юліуша Махульського
Автор: Бартош Стащишин, culture.pl
Дебютний повнометражний фільм Юліуша Махульського ввійшов у історію польського кіно, а наступні картини лише підтвердили, що Махульський – найкращий комік свого покоління. Діалоги з його фільмів стали частиною розмовної польської мови, а він сам – автором найкасовіших хітів польського кіно.
Я ніколи не належав до жодних груп, – заявив він Барбарі Голлендер, авторці книжки «Від Вайди до Комаси». – Така в мене вдача. Я не хотів виступати в хорі чи бути причепленим до локомотива вагончиком. Зрештою, я не відчував єдності з поколінням.
У той час як на початку 1980-х польський кінематограф жив моральним неспокоєм, а режисери все частіше конфліктували із репресивною системою, Махульський шукав свій шлях. Він вирішив заповнити прогалину в польському кінематографі, створюючи розважальні фільми за американськими зразками.
«Ва-банк», 1981 рік
Сценарій для свого дебютного фільму він написав ще в 1970-х роках. Кінострічку мав знімати Януш Маєвський, але у нього не було часу займатися текстом режисера-початківця. Розгляд сценарію відклали.
Студія «Тор» хотіла віддати його Мареку Півовському, але Махульський вирішив, що створить фільм самотужки. У 1981 році йому, за підтримки Єжи Кавалеровича, вдалося зняти «Ва-банк».
Історія про грабіжника сейфів Квінто (Ян Махульський), який після звільнення з ув’язнення планує помститися банкіру Крамеру (Леонард Пєтрашак), з вини якого його заарештували, довела, що в Польщі можна зняти жанрове кіно в американському стилі. Махульський, уникаючи політичних аналогій, переніс дію фільму в 1930-ті роки, а кримінальну історію інкрустував комедійними елементами.
Критики розхвалювали:
Крім зайвої сцени вбивства на стадіоні (зайвої, бо вона наче взята з якогось іншого кривавого детектива) – «Ва-банк» переглядаєш так, як американські фільми, що обросли традиціями, спеціалістами та доларами – тобто без нудьги, легко, з напругою та усмішкою водночас, мимоволі поглинаючи повчальний зміст. Часи зараз важкі, а «Ва-банк» – це якісна розвага, яку можна назвати мистецтвом. Це вже чимало, – написав один із рецензентів (цит. за Filmpolski.pl).
Для Махульського «Ва-банк» був початком кар’єри у великому кіно. Режисера стали запрошувати на фестивалі. Саме завдяки своєму дебютному фільму в січні 1982 року Махульський потрапив на Перший міжнародний кінофестиваль у Манілі. Його картину показували у конкурсній програмі разом із фільмами Франсуа Трюффо, Пітера Віра та Карела Рейша.
Оскільки на той час у Польщі було запроваджено воєнний стан, глядачі чекали на стрічку, яка б торкалася політичних потрясінь того періоду. «Ва-банк» запропонував їм щось абсолютно інше: яскраву інтригу, що гарантувала прекрасну розвагу. За свій дебют Махульський отримав нагороду і, спостерігаючи за реакцією азіатських глядачів, зрозумів, що «кіно не знає ні кордонів, ні воєнних станів».
«Сексмісія», 1983 рік
Незважаючи на це, наступний фільм Махульського виявився більш «політичним». І навіть дотепнішим. У 1983 році, лише через два роки після прем’єри «Ва-банку», режисер зняв «Сексмісію» (в радянському прокаті фільм мав цензуровану назву «Нові амазонки» – прим. ред.). Цю комедію в стилі наукової-фантастики подивилося понад 11 мільйонів поляків. Стрічка стала одним із найбільших касових хітів у історії польського кінематографу.
Не всі сподівалися аж такого успіху. Єжи Кавалерович, тодішній керівник студії «Кадр», не хотів займатися виробництвом «Сексмісії». Він побоювався, що в польського кінематографа недостатньо можливостей, щоб зняти наукову фантастику. Кавалерович пропонував знімати фільм разом із чеськими кінематографістами, але чехи відмовилися з ідеологічних міркувань.
Дія фільму відбувається у 2044 році, коли на світі вже нема комунізму. Чехи запропонували перенести дію в 2344 рік, але я не міг з цим погодитися», – написав режисер у своїй автобіографії.
Проте «Сексмісія» все ж відбулася. Вона довела, що успіх «Ва-банку» — не випадковість, а свідчення режисерського таланту Махульського. Історія Макса (Єжи Штур) і Альберта (Ольгерд Лукашевич), які заради наукового експерименту погодилися на гібернацію, щоб через багато років повернутися до життя у світі, яким керують жінки, виявилася незвичним жанровим гібридом. Фільм, у якому комедія поєдналася з науково-фантастичною антиутопією, водночас став сатирою на тоталітарну систему та фемінізм.
- Фільм зразу розтягнули на цитати. «На Схід! Там повинна бути якась цивілізація!», «Тут були наші», «Може, Кюрі-Склодовська теж була жінкою?», «Бачу темряву, темряву», «Нас? Героїв? Струмом?!», «Постійне стеження» чи плаксиве «Жінка мене б’є» – усі ці вислови Єжи Штура назавжди увійшли в розмовну польську мову.
«Ва-банк II, або Удар у відповідь», 1984 рік
Після величезного касового тріумфу «Сексмісії» планка, яку поставив собі Махульський, піднялася ще вище, ніж після дебютного «Ва-банку». Тож режисер шукав ідею для фільму, який би став запорукою успіху та матеріалом для ще однієї цікавої історії. До пошуків теми також долучився Ян Махульський, чудовий актор і батько режисера, який завжди підтримував сина.
Одного весняного дня 1984 року Махульський-старший зателефонував синові і попросив швидше приїхати, щоб зустрітися з людиною, який нібито має ідею для фільму. Там Махульський познайомився з ексцентричним літнім паном і його помічницею, з Маестро та панною Лі, як він назвав їх у своїй автобіографічній книжці. Маестро хотів, щоб Махульський зняв фільм про його… собаку, який, за його словами, вмів малювати.
Коли за Маестро та панною Лі двері зачинилися, я повернувся до Янека. – «Вибач, що крутив тобі голову пошуком теми для нового фільму. Добре. Підімо найлегшим шляхом. Зробімо той “Ва-банк 2”», – так Махульський згадував обставини, за яких з’явилася друга частина історії про зломщика Квінто, Дуньчика (Данця) і Крамера, який після втечі з в’язниці хоче поквитатися зі своїми заклятими ворогами.
«Ва-банк 2, або Удар у відповідь» не мав такого успіху, як перший фільм Махульського, але показав, що режисер вміло користає з жанрових схем і може гратися ними. У «Ва-банку II» були посилання на інші фільми Махульського, а також алюзії на «Аферу» Джорджа Роя Гілла та «Хрещеного батька» Френсіса Форда Копполи.