Суворі скандинавські парні, відомі навколишньому Світові, які вікінги, або варяги – насправді більшою частиною такими не були, не відправлялись на драккарах піратствовать і не чинили набєгі на англійські монастирі вздовж східного берега Північного моря.
Це були селяни і рибаки. Ну хіба шо якшо вже зовісм невмоготу – то “добре вигострить сокиру..” – і на Захід, “на заробітки”. Але рибальство було частіше.
А рибу треба якось зберігати. І от вони винайшли спосіб, такий же суворий, як вони самі і оточуючий клімат.
Рибу просто закопували в землю, “ховали”, як покійника. Звідси і назва – Главлакс = покійник, закопаний.
Але не лякайтесь;) На відміну від таких же суворих норвегій з їх протухшою акулячою печінкою – шведський Главлакс є стравою, яка цілком відповідає нашим південним смакам, тим більше, шо зараз Главлакс ніхто в землю не ховає. Для цього є харчова плівка або фольга.
Крім того, зараз стали додавати до главлаксу чорний перець, який в часи вікінгів був-таки для віддаленних від Півдня країн занадто дорогий, і це добавило ще смаку цій страві.
Що нам потрібно.
- Власе сьомга (або інша червона риба) – філе на шкурі (це важливо!)
- Сіль. Багато. З сіллю в скандинавів проблем не було.
- Кріп. Теж досить північна рослина.
- Чорний молотий перець
- Цукор.
В принципі – цього достатньо, але можете експериментувати, наприклад – додати горілку (ДО, а не во время;) або лимон. Але з лимоном це вже буде не зовсім Главлакс, а скоріш Севіче, а це вже інший край Землі і інші часи.
Рибу ретельно промиваєм, відділяєм від кісток, і натираєм сумішшю солі, перцю і цукру. Останнього не варто жаліти – риба не получиться солодкою, не переживайте.
Кріп. Його треба багато. Мілко січем і маємо покрити вільну від шкуру частину риби повінстю, і ще трохи з запасом.
Складаєм шматки кріпом внутрь, шкурою – назовні. Ретельно мотаєм у плівку.
І – в холодильник.
Чекаємо дні зо два, відділяєм шкуру, чистимо від кріпа, солі і інших спецій, якшо вони були, тоненько ріжем – і маємо прекрасну закуску!
Що там я казав про горілку?….