Польща 1930-х років у фільмі «Ва-банк»

Польща 1930-х років у фільмі «Ва-банк»

Фільм «Ва-банк», знятий режисером Юліюшем Махульським 1981 року, відразу після прем’єри став лідером польського прокату. Це комедійна кримінальна драма, дія якої розгортається у Польщі середини 1930-х років. Головний герой — відомий зламувач сейфів Генрик Квінто — виходить із в’язниці, куди потрапив через зраду спільника Ґустава Крамера.

Поки Квінто сидів, Крамер із фінансового афериста перетворився на банкіра. Разом зі старим другом на прізвисько Дуньчик та двома новачками, Моксом та Нутою, Квінто провертає елегантну аферу, в результаті якої Крамера звинувачують у пограбуванні власного банку.

Між двома війнами

Польську державу періоду між 1918 та 1939 роками в історіографії називають Другою Польською Республікою, або міжвоєнною Польщею, і ці два десятиліття польської минувшини практично не мають аналогів у історії інших країн.

До 1918 року Польщі як окремої незалежної держави не існувало вже понад 120 років, а польські землі були поділені між трьома сусідами: Пруссією (пізніше Німецькою імперією), Австрією (пізніше Австро-Угорщиною) та Росією. Незалежна Польща відродилася внаслідок краху трьох імперій після Першої світової війни — в кордонах, які не мали нічого спільного зі старою польською державністю (коли її східний кордон проходив Дніпром). У нову польську державу ввійшла західна частина сучасної України (Східна Галичина й деякі терени Волині, що раніше належали Російській імперії), Білорусі (кордон СРСР і Польщі проходив за кількадесят кілометрів на захід від Мінська), а також частина сучасної Литви з містом Вільно (зараз Вільнюс).

1939 року почалася Друга світова війна. Коли після її закінчення Польща знову з’явилася на мапі світу, це була геть інша держава. Переможці визначили нові кордони; після масового знищення нацистами євреїв та перекроювання територій Польща стала державою з іншим, фактично мононаціональним населенням. А ще в ній стрімко почали насаджувати нову комуністичну ідеологію.

Тож міжвоєнний період у польській суспільній свідомості почав викликати ностальгію та асоціюватися із золотим віком.

Навряд чи варто ідеалізувати той час (як і будь-який інший). Міжвоєнна Польща щонайменше з 1926 року, коли маршал Юзеф Пілсудський здійснив військовий переворот і став фактичним очільником країни, була авторитарною державою, нехай із багатьма атрибутами демократії. Ключові політичні питання вирішувало вузьке коло військових. У країні були непрості національні відносини, особливо якщо говорити про українське та єврейське питання, і в окремих районах — дуже бідне селянство. І все-таки міжвоєнна Польща залишила яскравий слід — багато в чому завдяки популярній культурі. Міське життя, особливо у Варшаві, било ключем, а естрадні хіти та зірки численних кабаре та музичних театрів були відомі не лише у Польщі, а й за її межами.

Варшава 1930-х: місто, якого немає

Коли режисер-дебютант Юліюш Махульський 1980 року почав знімати «Ва-банк», однією з перших проблем, які довелося вирішувати творчій групі, став пошук натури. Фільм, дія якого тісно пов’язана з міжвоєнною Варшавою, неможливо було знімати у польській столиці, позаяк старої Варшави фактично не збереглося. Внаслідок бомбардувань восени 1939 року, повної руйнації Варшавського ґетто 1943 року, боїв на вулицях міста під час Варшавського повстання 1944-го та знесення німцями кварталів евакуйованого міста наприкінці 1944-го – на початку 1945-го було втрачено майже 85 % старих будівель на лівому березі Вісли (з урахуванням менш постраждалого правобережного району Праґа частка руйнувань у місті оцінюється в 65 %).

vabank

Тому фільм знімали в Лодзі — старому промисловому центрі Польщі, де була досить представницька забудова XIX і початку XX століття, яка могла нагадувати давню Варшаву та її околиці.

Місця, де знімалися знакові сцени фільму, давно стали пам’ятками та описані у багатьох путівниках.

Будинок 6 на вулиці Пірамовича, де знімалася сцена виступу циркачів та падіння з вікна Тадеуша Рихлінського, друга Квінто, має навіть власний сайт. Там його названо «будинком із “Ва-банку”» — на думку рієлторів, це має залучити потенційних квартиронаймачів. Готель, де Квінто знімає номер, — це «Гранд-готель» Лодзі, історичне місце, що існує з 1888 року.

Будівля, де, згідно з фільмом, розташовувався банк Ґустава Крамера, знаходиться в містечку Пйотркув-Трибунальський поблизу Лодзі, на розі вулиці Сєрадзької та площі Косцюшка. А сцену, в якій Квінто показує заарештованому Крамеру «вухо від оселедця», знято біля входу до окружного суду Лодзі на вулиці Домбровського, 5.

Довоєнна Варшава у «Ва-банку» досить умовна, але все ж таки наповнена безліччю атрибутів міського побуту, які були наявні у справжній Варшаві та утворювали полотно життя польської столиці. У кримінальному фільмі, зрозуміло, приділяється увага тіньовим аспектам цього життя.

Головний герой, зламувач екстракласу Генрик Квінто, входить у простір кіносюжету через сцену в міській в’язниці. Її знімали у тюрмі містечка Ленчиця неподалік Лодзі. При цьому важко сказати, яку з варшавських буцегарень мали на увазі творці стрічки. Однією з найзнаменитіших була в’язниця Мокотув. Відкрита 1904 року, вона вважалася найсучаснішою в Польському Королівстві (що входило до складу Російської імперії). В іншу знамениту тюрму, Павяк, зведену 1835 року, Квінто, мабуть, відправити не могли, оскільки вона була призначена переважно для політичних ув’язнених (в авторитарній міжвоєнній Польщі їх вистачало).

Прототип головного героя: історія Шпіцбрудки

Хоча «Ва-банк» — повністю вигадана історія, біографія Генрика Квінто наділена деякими рисами життєпису одного з найвідоміших злочинців міжвоєнної Польщі — Станіслава Ціхоцького на прізвисько Шпіцбрудка (szpicbródka — гостра борідка, еспаньйолка). Ціхоцький вважався королем зламувачів. Він був фігурантом кількох гучних процесів пограбування банків. На одному з них Шпіцбрудку виправдали, і це при тому, що його спіймали на місці злочину. Зламувачі сейфів через тонкість своєї професії вважалися аристократією злочинного світу, тож зрозуміло, чому Ціхоцький був справжньою легендою свого часу.

vabank

До 1930-х років, коли розгортається дія «Ва-банку», Ціхоцький, як і Квінто, — людина вже доволі зріла. За різними даними, він народився між 1885 та 1890 роками. Є кілька версій походження Шпіцбрудки. За однією з них він походить із польсько-українського або польсько-білоруського прикордоння, за іншою — він був сином заможного землевласника із Польського Королівства, але пішов кривою стежкою. Однак, найімовірніше, майбутній король зламувачів народився у Варшаві в родині бідного ремісника з нетрів на вулиці Кача.

Тоді злочинний світ Польського Королівства був інтегрований у загальноросійське кримінальне середовище. Банки та ювелірні магазини великих економічних центрів гігантської держави давали багато можливостей для наживи.

Польські фахівці зі зламування кас ще з кінця XIX століття успішно гастролювали країною, створюючи спільні банди зі злочинцями з інших частин імперії.

За окремими даними, які важко перевірити, Ціхоцький навчався навичок свого ремесла в одеській школі зламування. Але головним його учителем був поляк Вінцентій Броцький. Один із найгучніших вчинків Броцького (принаймні його йому приписують), — пограбування ризниці Ясногірського монастиря в Ченстохові, здійснене 1909 року. Головним трофеєм грабіжників стало оздоблення однієї з найважливіших католицьких святинь Польщі — Ченстоховської ікони Божої Матері. Гучна справа так і не була розкрита, проте під час розслідування Броцький проходив одним із головних підозрюваних.

Сам Шпіцбрудка не раз скоював крадіжки зі зламуванням у різних містах Російської імперії, зокрема Києві та Одесі. Однак славу йому принесло пограбування Азіатського банку в Ростові, що дало мільйонну здобич. Зловмисники тоді здійснили підкоп із заздалегідь відкритої навпроти банку кондитерської.

Варшавські та й загалом польські злодії часто фігурували в поліційних рапортах та кримінальних зведеннях і стали власною назвою. «Варшавськими» почали називати всіх зламувачів високої кваліфікації. Їм часто приписували особливо вдалі та добре підготовлені пограбування.

Шпіцбрудку, як і Квінто в фільмі, якось схопили в результаті зради одного зі спільників. Це трапилося 1921 року вже у незалежній Польщі й стало однією з перших гучних справ про спробу пограбування банку в новій державі. Здав Ціхоцького Валєнтій Сєчка — один із працівників Каси промисловців, яку Шпіцбрудка збирався пограбувати. Замість частки від здобичі зрадник віддав перевагу винагороді від страхової компанії. Щоправда, зроблений вибір навряд чи дозволив би йому, як Ґуставу Крамеру у «Ва-банку», зайнятися власним банківським бізнесом. Премія від страховиків становила близько трьох тисяч марок, які вже частково знецінилися через інфляцію. При цьому потенційний куш складав 15 мільйонів.

Шпіцбрудку і компанію взяли на місці злочину в сховищі, проте приступити до зламу сейфів вони не встигли, так що на суді заявляли, що проникли в касу лише для попередньої оцінки здобичі, а отже, судити за пограбування їх не можна. Хай там що, суд засудив їх до чотирьох років ув’язнення.

1929 року поліція викрила підготовку до пограбування століття — метою був комбінат, де друкувалися польські злоті. Найняті для підкопу робітники отримували 300 злотих за 8-годинну зміну, що становило місячний заробіток рядового землекопа.

Тунель обладнали електрикою та добре продуманою вентиляційною системою. Поліція, яка підстерігала і стежила за цією роботою, вирішила, що мозком і гаманцем такої складної операції міг бути тільки Шпіцбрудка. Проте довести це було неможливо: він не вступав у прямий контакт ні з ким із залучених до підготовчих робіт. У день, коли, за всіма даними, мало статися пограбування, банду, яка працювала в тунелі, затримали, проте під час арешту головного робітника і ймовірного зв’язкового Шпіцбрудки вбили. Самого Станіслава Ціхоцького схопили зарано, тому на суді він упевнено заявляв, що опинився поблизу підкопу геть випадково. Його елегантна манера подавати себе і разюча відмінність від інших підсудних справили враження — Ціхоцького виправдали.

Не так вдало закінчилася інша справа Шпіцбрудки, що багато в чому стала прообразом пограбування у «Ва-банку». 1930 року Шпіцбрудку звинуватили в організації пограбування Польського банку. Одним із важливих доказів проти нього стала металева бляшка, яка мала замкнути систему сигналізації.

На Шпіцбрудку цього разу поліція вийшла майже випадково. У цей час у Варшаві розслідували велике пограбування ювелірного магазину. Поліція накрила одну із кримінальних сходок у притоні на вулиці Панській. Серед присутніх був Шпіцбрудка, у якого знайшли дивну металеву бляшку. А в іншого відвідувача притону вилучили докладну схему сигналізації.

Знахідки дуже зацікавили слідчих. Невдовзі з’ясувалося, що схема ідентична системам, встановленим у відділеннях Польського банку. Трохи згодом у будинку, що прилягав до одного з них, виявили квартиру, в якій стояли балони з ацетиленом для газових пальників та інше робоче спорядження, а також був замаскований пролом у стіні. Тоді згадали й про бляшку, знайдену у Ціхоцького.

Як і в минулих гучних справах, Шпіцбрудку затримали до скоєння злочину. Цього разу він не став чекати суду і втік зі слідчої в’язниці.

Через три роки Шпіцбрудка таки потрапив у тюрму і початок Другої світової війни зустрів у камері в Білостоку. Залишаючи місто, польське військо та поліція випустили в’язнів — таким чином Ціхоцький опинився на волі, а незабаром місто зайняла Червона армія. До 1942 року він як цивільна особа приєднався до польської армії генерала Андерса, яка евакуювалася з СРСР до Ірану. Деякі частини цього війська згодом скерували для поповнення армій союзників на різні фронти Другої світової війни, зокрема в Африку. Як багатьох інших цивільних біженців, Ціхоцького відправили до одного з таборів на території Уганди, на той час британської колонії. Далі його слід губиться.

novapolshcha.pl