Попри свій вік (3,300 років) – кинджал не іржавіє. Але ніякої містики тут нема – він виготовлений з метеоритного заліза з надвисоким вмістом нікелю (“зіркова нержавійка”) – набагато більшим, ніж в сучасних сплавах.
Тут теж нема ніякої містики – просто нема смислу _зараз_ досягати такого вмісту легірованих домішок.
Нічого також дивного, шо в розпал Бронзової Доби виготовили кинджал з заліза – його знали досить давно, майже одночасно з міддю (і тим більше бронзою), тай розповсюджене воно набагато більше ніж мідь (і тим більше олово – другий важливий компонент бронзового сплаву) – просто якість вироблених з болотяного заліза предметів була гірша за бронзові, а метеоритне, як зрозуміло – було дуже рідкісним.
На відміну від відомого вислову саудівського принца “кам‘яний вік закінчився не тому, шо закінчились камені” (він мав на увазі закінчення “нафтового віку” не з причин закінчення покладів нафти, але це окрема історія) – Бронзова Доба наїбнулася в т.ч з причин дефіциту власне бронзи….. а тут люди згадали, шо тіж мечі чи наконечники списів можна виготовляти і з заліза – хай гірші, але більше(с), і порубали давні тисячолітні бронзові цивілізації “народами моря”.
Тутанкхамон до цього не дожив (він взагалі прожив дуже мало, і вся його відомість – з того, шо Говард Картер в 1925 році знайшов _єдину_ нерозграбовану гробницю на всю Долину Царів).
Але виготовлений кинджал був не в Єгипті – це подарунок царя держави Міттані, яка займала територію приблизно північна Сирія – північний Ірак – частина Турції і була заснована хурритами – які вважаються одними з предків армян.
І саме Армянське нагір‘я вважається батьківщиною вже реальної залізної металургії